- SEO
Якщо в нас найкращі за історію умови для життя, чому ж ми не постійно щасливі? Чому майже 300 мільйонам людей на планеті діагностують депресію? Ми ж наче мали би бути задоволеними й тішитися життям?
Коротка відповідь Андерса Гансена: бо ми біологічні істоти. Протягом тисячоліть нам треба було не радіти, а виживати.
А от повнішу відповідь ви дізнаєтеся із цієї книжки. Автор поєднує знання з еволюції, нейробіології та психіатричної практики й розповідає, чому мозок функціонує так, а не інакше, навіщо нам почуття. Чому, коли ми погано спимо, багато сидимо, дивимося на чуже щастя в інстаграмі, мозок реагує у стилі «цей світ небезпечний», «моє життя нічого не варте», «я недостатньо хороший чи хороша».
Гансен не тільки пояснює, чому ми відчуваємо певні стани та емоції, а й дає поради, як вплинути на власне самопочуття і жити краще. Не завжди почуватися радісними (спойлер: це нереально), але жити наповненим життям.
ЦИТАТИ З КНИЖКИ
Причина тривожності
Найважливішою причиною, чому ми, попри наше безпечне життя, все одно страждаємо від тривожності, є те, що наш мозок пристосований до світу, в якому половина популяції помирала ще до підліткового віку. І лише постійна готовність до небезпеки підвищувала шанси на виживання. Ми з вами — нащадки тих, хто вижив, і оскільки нашу схильність тривожитися на 50 % визначено генетично, більшість людей на планеті сприймають світ як значно небезпечніший, ніж він є насправді.
Нереалістичний стан
Оскільки ми спроєктовані так, щоб порівнювати нашу реальність з очікуваннями, нам варто повністю відмовитися від гонитви за щастям. Як ви вже зрозуміли з попередніх розділів, почуття задоволення мусять бути плинними, бо інакше вони не виконуватимуть своєї найважливішої функції — мотивувати нас діяти. Мозок постійно змінює наш емоційний стан, спираючись на сигнали від тіла й нашого оточення. Тому зупинитися на відмітці «щастя» з погляду мозку так само нереалістично, як і вважати, що один банан наситить нас на все життя. Ми не так влаштовані, навіть якщо нас зусібіч у цьому переконують.
Перекладач: Ганна Топіліна
