- SEO
Увійти для відображення накопичувальної знижки
Таємний щоденник, що став свідченням реальних злочинів нацистів
Там, де є сім'я, — є надія
У 1939 році столяр із Відня Густав Кляйнман разом із шістнадцятирічним сином Фріцом потрапляють у руки гестапо, а згодом у концентраційний табір Бухенвальду. Вони дивом виживають після жорстоких знущань нацистів.
Але згодом, смерть до них підкрадається ближче: Густав дізнається, що його відправляють до Аушвіца, а для Фріца відпустити батька — немислимо. Відчайдушно прагнучи бути разом, юнак робить божевільний вибір — наполягає на тому, що теж повинен піти. Для нацистів це рішення дається з легкістю, адже один табір смерті не відрізняється від іншого.
Протягом шести років жаху і незмірних страждань живими їх тримає одна річ — любов і надія на майбутнє.
Перекладач - Роксана Шевчук
Чому варто прочитати книжку:
Цитати:
«Це реальна історія. Кожну дійову особу, всі події, сюжетні повороти й дивовижні збіги взято з історичних джерел. Хочеться, щоби тут не було нічого реального, щоби нічого з описаного ніколи насправді не траплялося — стільки тут болю. Але воно сталося і донині живе в пам’яті вцілілих.
Ця історія спирається на ґрунтовне історичне дослідження: усі деталі, хоч вони можуть здаватися чимось неймовірним, засвідчено документами — від життя у Відні в 1930‑х роках до страшної механіки таборів».
Нацисти обожнювали свої грандіозні проєкти навіть у концентраційних таборах. Ілюзія елегантності, порядку та сенсу приховувала весь жах реальності.
Напевно, якоїсь миті здатність дивуватися втрачається. Вона стає непридатною, як камінь після довго використання, зношується, як інструмент, або німіє, як кінцівка. Відчуття моралі має зашкарубнути, перетворитися на шрам від нескінченних розривів і синців.
Тієї ночі, після того, як зондеркоманда засипала яму, на тиху галявину серед молодих сосен спустилися сутінки. Повернулися птахи. Нічні тварини шукали їжі серед бурʼянів і бігли по свіжій землі. Під нею лежали останки девʼятисот душ, які сіли на потяг у Відні... Вони вірили, що зможуть хоч якось почати нове життя в Остленді й що, можливо, одного дня їм удасться воззʼєднатися зі своїми рідними — чоловіками, синами, братами, доньками, розкиданими по таборах і далеких країнах. Поза межами глузду, поза межами людських почуттів світ — не тільки нацисти, а й політики, громадяни, преса Лондона, Нью-Йорка, Чикаго та Вашингтона — виставив це майбутнє за двері та безповоротно замурував вхід.
Усе мало такий вигляд, як і в ті вечори, коли вони з друзями грали в мʼяча, зробленого з ганчірʼя, остерігалися поліції та слухали попередження ліхтарників не вилазити на стовпи. Фріц згадав кремові торти, рожеві вафлі Mannerschnitte, хлібні скоринки й окраєць ковбаси, власників магазинів і кіосків, євреїв і неєвреїв, які торгують пліч‑о‑пліч і процвітають без ненависті та ворожнечі, а їхні діти бавляться разом в одному жвавому, радісному суспільстві. Зараз же половина людей, яка живила це місце, зникла. Тепер це попіл з печей Аушвіца на Віслі. Це кістки в ґрунті під голками ялин Малого Тростенця.
