Сутінки світу

Унікальна історія японського лейтенанта Хіро Оноди, який загубився у часі і просторі маленького філіппінського острова Лубанґ Сучасна казка про Робінзона Крузо, який загубився серед справжніх джунглів й ілюзорної імперської честі

На краю світу, серед лісів і гір Філіппін, розгорнулась історія, замкнута в часі та загублена в просторі. Кінець 1944 року, військова поразка змусила японську армію відступати з острова Лубанґ. Лейтенант Хіро Онода отримав наказ – за будь-яку ціну утримувати острів до повернення Імператорської армії. Є лише одне правило: заборонено гинути від власної руки. У випадку, якщо вас захопить ворог — ввести в оману. Так розпочалася подорож Оноди – мандрівка крізь кілька десятиліть вигаданої війни.

У книзі «Сутінки світу» Вернер Герцоґ увічнює роки абсурдної боротьби Оноди. Солдата, який серед павутини вигаданих битв, сліпої віри в ілюзорну імперську честь і реальних фізичних випробувань, втрачав в собі найважливіше — людину.

Перекладач - Тетяна Тарануха

Чому варто прочитати книжку:

• Сучасна казка про Робінзона Крузо, що розповідає не лише про фізичні випробування солдата, але і про внутрішню боротьбу, сенс життя і беззастережну вірність меті.
• Вернер Герцог майстерно відтворює роки абсурдної боротьби Оноди, не лише як історію виживання, але і як поетичне відображення людської впертості й сліпої віри.
• Національний бестселер від великого кінорежисера Вернера Герцоґа.
• One of The New Yorker’s Best Books of 2022

Цитати:

Ніч марила, й уже після пробудження, удень, пейзаж був нерухомим тріскучим сном, який не хоче зникати, мигаючи, як погано під’єднані неонові трубки, немов від ознобу. Із самого ранку джунглі гойдалися в ритуальних муках електричного екстазу. Спускався дощ. Гроза була так далеко, що звуки грому не долітали. Це був просто сон. Усього-на-всього сон. Широка стежка, обабіч якої — густий підлісок. Під ногами шелестить опале листя. З дерев скрапує вода. Джунглі покірно замирають, чекаючи, аж поки не скінчиться врочиста меса дощу.

Введення в оману, воєнна хитрість, мімікрія — усе, чого Онода навчився у природи, достойне воно чи ні, годиться для боротьби, стає її метою. Він не бігтиме вперед зі стягом, а краще стане невидимим, маревом, розсіяним туманом, що просяк небезпекою. Джунглі з ним — це більше, ніж просто джунглі. Тепер це місцина з аурою небезпеки та смерті, що чигає на кожному кроці.

Час і джунглі. Джунглі не визнають часу. Вони як двоє рідних людей, що стали чужими. Єдине, що їх єднає, — взаємна зневага. День змінює ніч. Ніч змінює день. Пір року тут немає, лише місяці, коли постійно дощить, і місяці, коли дощ падає нечасто. Вічна, позачасова константа — постійна боротьба за світло сонця, що не припиняється навіть із приходом ночі. І ніщо не вплине на це разюче незмінне буття джунглів.

Де пролягає межа між справжнім і спогадом про нього? Він постійно загадувався над питанням, чи не міг його нескінченний марш джунглями бути ілюзією? Він пройшов багато мільйонів кроків і збагнув: теперішнього немає і бути не може. Кожен зроблений крок — уже в минулому, а наступний — у майбутньому. Нога відривалася від землі в минулому і ступала в болото в майбутньому. Де ж тоді теперішнє? Кожен пройдений сантиметр — минуле, кожен наступний — уже майбутнє. Те саме з міліметрами, з найменшими частками міліметрів. Ми думаємо, що живемо в теперішньому, одначе помиляємося, бо його просто не існує. Я іду? Я живу? Я воюю? А як же той шлях, який він пройшов спиною вперед, щоби збити ворога з пантелику? Крок назад був кроком у майбутнє.